Олександр
Григорович Канцеров (17 серпня 1872, Грозний — 25 травня 1937, Київ) —художник.
Закінчив Санкт-Петербурзьку
військову школу, служив ад’ютантом у піхотному полку, дислокованому в Рівному.
В 1896 р. вийшов у відставку та зайнявся живописом, в 1896—1899 р. жив у
Санкт-Петербурзі, вольним слухачем і відвідував заняття в Академії мистецтв.
Потім за сімейними
обставинами змушений був повернутися в Житомир, однак продовжував надсилати
роботи на петербурзькі виставки. В 1910—1912 рр. багато подорожував Європою. В
1919 р. очолив Житомирську спілку художників, в 1920-ті роки. Викладав живопис
в школі та училищі.
Канцеров відомий, головним чином,
своїм пейзажним живописом, яким продовжував традиції Куїнджі.
Співець
природи України, а точніше, колишньої Волині, з її казковими лісами, заростями
папороті та тихоплинними річками Тетеревом, Горинню, Гуйвою, - таким постає в
нашій уяві чудовий український художник-пейзажист Олександр Григорович
Канцеров, найвидатніший художник, який працював у Житомирі на початку XX століття до 1937
року.
Олександр Канцеров – художник великого творчого діапазону,
майстер-самородок, який пройшов складний життєвий шлях перш ніж
оволодів складною професією живописця.
Народився він в сім’ї військовослужбовця 17 серпня 1872
року в місті Грозний. В середині 70-х років сім’я відставного полковника Григорія
Федоровича Канцерова поселилася в Житомирі. Серед п’яти дітей старшими були
Павло і Олександр, які згодом були відправлені на навчання в
Києво-Володимирський кадетський корпус. У 1890 році Олександр
закінчив навчання і отримав направлення в Петербурзьку військову школу. Тут він
знайомиться з колекціями музеїв, відвідує виставки сучасного живопису.
Спілкування з друзями-художниками посилило сумнів щодо правильності вибору
шляху. Його любов до малювання отримала в Петербурзі новий імпульс, зародила
бажання присвятити себе мистецтву. Етюдник, полотно, фарби були постійними
супутниками Канцерова.
В 1896 і 1897 роках Олександр був зарахований до
складу 125-го піхотного Курського полку, який був дислокований тоді у Рівному.
Обов’язки ад’ютанта 3-го батальйону дозволяли йому займатися малюванням і
живописом. Олександр добросовісно студіював натуру, оволодівав прийомами передачі
об’єму предмета, писав пейзажі. Поїздки живописними містами західної Волині
відкрили йому красу старовинної архітектури, несхожість яскравих «картинних»
пейзажів того краю. Житомир, Острог, Рівне, Шубків полюбились Канцерову, і до
них він ще не раз буде повертатись.
Мрія неодмінно стати художником не залишала молодого
художника навіть тоді, коли погіршився стан його здоров’я: Олександр захворів
на туберкульоз. Він без жалю подає у відставку і їде в Петербург
вчитися живопису.
З 1896 року Олександр Канцеров живе і навчається в
Петербурзі, де він був вільним слухачем Академії мистецтв. Тут
пройдуть три роки наполегливого навчання. Його вчителі – професори Академії
мистецтв М. Д. Дмитрієв-Оренбурзький, В. В. Мате. Вони передали Канцерову
секрети технічних навиків композиції. Олександр Канцеров багато працює над
собою. Ранні роботи – «Стовбур зрубаної берези» (1893) і акварель «Осінь»
(1896), здавалось би, не відкривали якогось особливого художнього таланту у
молодого військового, який захоплювався на дозвіллі малюванням. Але вже етюд
«Черемуха цвіте» (1899) розкриває в ньому задатки неабиякого художника – лірика.
Тим не менше, концепція особливого світобачення, власний
стиль склалися у художника під впливом пейзажиста К. Я Крижицького
(1858-1911).
Костянтин Крижицький – щирий шанувальник творчості А. І.
Куїнджі, його друг і один із ініціаторів започаткування Товариства
художників імені Куїнджі. Можливо, він ввів Канцерова в оточення цього
видатного пейзажиста. Деякий вплив Куінджі, старання оволодіти ефектною
променистістю, яка притаманна для колориту знаменитого майстра, - все це можна
побачити в роботах Канцерова «Ріка Горинь» (1905), «Лісова Кам’янка»
(1910). Його улюблена тема – волинський пейзаж. З 1896 року, коли його твори
вперше з’являються на виставці Товариства російських акварелістів, і надалі
одною із провідних тем відображення в творчості художника є пейзажі
околиць Житомира. Твори, написані на Волині, постійно експонуються на
петербурзьких виставках. Вони привертають увагу шанувальників художнього
мистецтва і критиків.
Швидко до Олександра Канцерова приходить слава і успіх.
Кілька разів його роботи були удостоєні премії імені Куїнджі. Серед них пейзажі
«Жовтень», «Ріка». Канцеров, до речі , неодноразово звертався до зображення
одинокого будинку - сторожки, загубленої у лісі.
У 1899 році батько Канцерова, який з розумінням ставився до
творчості сина, помер. Погіршилось матеріальне становище сім’ї і стан здоров’я
самого художника. Це змусило його повернутись в Житомир. Тут він відразу почав
займатися педагогічною діяльністю, не залишаючи виставкової. Він постійно
присилав свої полотна на щорічні виставки Товариства акварелістів.
Канцеров продовжував традиції «пейзажу-настрою», які
склалися в російському пейзажному живописі в 1880-1890 роках. Для нього
характерна безпосередність у відтворенні реальних картин природи, емоційність,
ліричність. В його творах поєднались щирість сприйняття і досконалість форми.
Художник, здавалось би, кожен раз дивувався красі звичного,
буденного, що нас оточує.
Це і букет весняних квітів в прозорому стакані на
підвіконнику («Сон»), і білий тихий будинок, оточений осінніми деревами («Дача
над Горинню»),і затишна сонячна галявина («Заїмка в лісі»). Все це бачиться
очима людини, закоханої у життя. Канцеров говорив: «Якщо намальовано нещиро, як
щось чуже, то це не має ніякої вартості».
Коли дивишся на пастель «На дачі» (1910), то перш за все
відчуваєш затишок, який панує в будинку, який обвитий диким виноградом, останнє
тепло останнього сонячного дня. Тишу і спокій. Все це випромінюють твори
майстра. І тільки потім помічаєш віртуозно передану гру тіней на стіні будинку,
сонячні «зайчики» на землі і листі І відкриваєш для себе, що ця
«простенька» картина зроблена дуже майстерно. Вона вимагала від художника
блискучого володіння технікою.
В кінці 1900 року за свої живописні роботи Канцеров отримав
дві премії імені Куїнджі, що свідчить про його безсумнівний успіх.
В 1910 році Канцеров багато подорожує. Він відвідує
Швейцарію, де пише пейзажі «Ельби і Мейсека». Одна із улюблених тем художника
тих років – річковий пейзаж.
Подорожуючи Ладогою, Дністром, Горинню, він
створює цікаві композиції, про які можна скласти думку, переглянувши
фотографії, які зберігаються в фонді Житомирського краєзнавчого музею.
Ялтинський період творчості художника (1912 рік) -
це нові пейзажні мотиви, багато етюдів, в тому числі морські, зроблені на
околицях Ялти, які свідчать про тонке відчуття художником світла і повітря,
надають нових відтінків до його творчості, це робота під південним сонцем, яке
розширило діапазон рішень майстра. Особливо цікаві його акварелі «Прибій» та
«Околиця Ялти».
Збагачений новими враженнями, художник знову
повертається в Житомир. Тут до революції 1917р. в професійних
жіночих рукодільних класах П. І. Понткевич і у власних класах малювання В.
І. Яншинова він викладає предмети живопису і малювання.
Після революції почалась інтенсивна громадська діяльність
О. Г. Канцероваю Особливо натхненно працював він у 1920 роках, коли
круг його обов’язків значно розширився. 8 травня 1919 року в Житомирі відбулося
перше засідання Житомирського Союзу художників. Головою був вибраний О. Г.
Канцеров. Як голова союзу , а також як працівник секції підвідділу мистецтв при
Нарпросвіта, він займався підготовкою проекту арки , брав участь у
виготовленні ескізів для оформлення Врангелівських казарм, складав програми
викладання уроків малювання, живопису і ліплення для трудових шкіл, оформлював
виставки «живих» картин у міському театрі. О. Г. Канцеров працював над
інтер’єром театру, малював декорації, видавав казки для дітей, оформляв буквар
і журнал «Світець». Олександр Григорович також викладав і в
промислово-художньому училищі. Ось свідчення із записів книги , в якій
збереглися конспекти уроків художника. У вступній лекції він не тільки пояснює
предмети, але й вчить своїх слухачів бережно, вдумливо ставитись до
навколишнього світу, до скарбів природи. Вражає кількість предметів, які він
читав. У Житомирському архіві зберігається документ, датований 2 травням 1920
року, де художник пояснював свою зайнятість в училищі. Він давав уроки
малювання, живопису, пластичної анатомії, теорії перспективи, нариси геометрії
і прикладного рисування.
Напружена робота, матеріальні проблеми, недоїдання і втома
погіршили стан його здоров’я. Працювати так, як раніше , Канцеров
вже не міг. Можливо тому відомо небагато картин, написаних в 1920 роках, а лише
дві картини, датовані цим періодом. Це етюд «Осінь» (1920) і пейзаж «Настурції»
(1924).
З 1924 року і до самої смерті О. Г Канцеров
працював в 7-й трудовій школі вчителем малювання і креслення. Цей предмет він
викладав і в інших школах Житомира. Багато його учнів стали професійними
художниками. Але його педагогічна заслуга є в тому, що своє захоплення , захват
мистецтвом він передав багатьом сотням людей. У трудовій школі №7 часто
готували театральні вистави, інсценізували пушкінських «Циган», «Русалки». Ці
шкільні вистави, чудово оформлені художником, назавжди залишились в пам’яті О.
Венцеславськоїі, Б. Могилевського, які допомагали для вчителя
створювати декорації.
В. Дивацький так згадує про Канцерова:
«Олександр Григорович учнів свого гуртка часто возив на Голову Чацького, на
етюди в Тригор’я. Улюбленим маршрутом була дорога через річку на човні від
будинку міської водокачки до села Псиці (нині Зарічини). Учні і вчитель
малювали водяний млин, купались біля греблі».
Багато учнів О. Г. Канцерова стали професійними
художниками. Найбільш відомим із них є Леонід Волинський – художник, мистецтвознавець,
письменник, на долю якого випала гуманна місія збереження скарбів
Дрезденської картинної галереї. В повісті Л. Волинського «Мій старий учитель»
риси характеру Канцерова гротескно підкреслені, відображені «колоритні»
особливості дивакуватої людини. У цій повісті найбільш правильно передані
методи викладання предметів художником, його характерна особливість
спілкуватися демократично і невимушено.
В 1935-1936 роках О. Канцеров на замовлення музею виконав
серію картин з історії геології. Чотири роботи з цього циклу («Ранковий ліс»,
«Літо», «В лісі», «Річка Гуйва») до цього часу прикрашають експозицію музею. У
них не можна не побачити головного – професійного прагнення художника до
створення більш високого, «монументального» пейзажу.
До створення останньої, як виявилось, картини Канцеров
приступив у 1936 році. Це було замовлення для Виставки досягнень народного
господарства в Москві. Сюжет картини – збір хмелю. Він робив багато етюдів до
неї, часто змінював композицію. Завершена картина в 1937 році була відправлена
на виставку. Після закриття виставки слід її втратили.
О. Г. Канцеров помер 25 травня 1937 року в будинку 39 на
вулиці Руденській, де він жив довгі роки. В його будинку залишилось багато
малюнків, гравюр, живописних творів.
Не дивлячись на те, що в залах Житомирського краєзнавчого
музею організовувались виставки творів Канцерова, а в місцевій пресі періодично
друкувались статті про нього, п’ятдесят років після його смерті стали, по суті,
роками забуття для імені і справи художника.
Нелегкий передвоєнний період, війна, роки післявоєнної
відбудови віддалили якимось чином від нас камерне, ліричне мистецтво цього
художника. Проходив час, відходили люди, які добре знали
і любили його, розпорошились по різних зібраннях і загинули твори , архів сім’ї.
Співробітники житомирського музею, який придбав у тридцятих роках у Канцерова
роботи для колекції, не склали бібліографічної довідки про свого сучасника.
Недооцінка значення творчості художника привела до того, що
його життєвий шлях вивчений недостатньо. Майже повністю відсутні роботи,
створені ним в 1890-х і в 1920-х роках. І це ускладнює цілісний аналіз його
творчої спадщини. Факти із біографії Канцерова (а їх відомо не багато)
потребують перевірки і документального підтвердження. Зовсім не вивчений період
перебування художника в Петербурзі.
Заслуговують на увагу фотознімка картин Канцерова. Вони
виконані, можливо, в 1907-1911 роках. Б. Могилевський, один із учнів
Канцерова, згадував, що бачив в майстерні вчителя альбом фотографій, зроблених
з картин, які художник надсилав на виставки.
Сьогодні, коли в області дослідження невелика кількість
творів Канцерова, фото з його картин – цінний документ і помічник у визначенні
сюжетів, тем майстра. Багато документів,світлин передав в дар музею В. Місяць.
Для збереження пам’яті про Канцерова багато зробила його
дружина Лариса Йосипівна і сестра Н. Г. Ястремська. Ніна Григорівна частину
творів брата передала в музей. Але важкі матеріальні умови жінок
змушували їх продавати картини. Тому значна частина спадщини художника
опинилась у невідомих руках. Багато картин зникли під час Великої Вітчизняної
війни.
За своє життя художник намалював біля 150 великих полотен і
створив біля 500 ескізів. Частина картин Канцерова зберігається у приватних
колекціях, 44 із них його сестра Н. Г. Ястремська передала в Житомирський
краєзнавчий музей.
За останні роки колекція Житомирського краєзнавчого музею
збагатилася на деякі раніше невідомі твори О. Г. Канцероваі, зокрема, на
фотографії, документи.
У фонді музею нараховується більше 100 експонатів (живопис,
графіка, фотографії, документи), що в основних рисах відтворюють життя цього
самобутнього живописця, який вмів тонко відчувати красу природи рідного краю.
Творчість майстра і сьогодні захоплює своєю чистотою та щирістю, знаходить нових шанувальників його таланту. Житомирська дитяча художня школа носить ім’я нашого видатного земляка, а це означає, що його ім’я і справа продовжує жити в потомках.
